Маленька крапелька величної держави –
Моє село, багато є таких!
Зазнало
лиха, бідувань і слави
Воно живе і
вічно буде жить!
Щасливі ми, що народилися і живемо
на нашій планеті. І тим більше щасливі, що судилося жити в такому мальовничому
краї – в нашій Україні. Не часто замислюєшся над такими словами, як
Батьківщина. Що вона для мене? Як і для кожного з нас, Батьківщина для мене –
це місце, де я живу, де живуть і працюють мої батьки, де мій маленький братик
ходить до садочку і де всі ми почуваємо себе вдома. Це – моє рідне село
Горохівське Снігурівського району Миколаївської області.
Дуже гарне село навесні, коли квітнуть дерева, і влітку,
коли будинки потопають в зелені та квітах. В цю пору хочеться помічати лише
гарне – прибрані подвір’я, квіти навколо, зелену траву і яскраве сонечко, а
головне – привітних і добрих людей навколо.
Для будь-якої сторонньої людини моє село – це лише 11
вулиць, велика школа та купка магазинів. Мої дідусь та бабуся, які зрідка
приїздять у гості, не сприймають серйозно фрази «Пройтися селом» чи «Все село
обійшли». Для них, мешканців міста, такі прогулянки незрозумілі, адже просто
немає куди піти в нашому селі. До того ж для них такі відстані – дрібниці,
порівняно з міськими масштабами.
Є у нас в селі все: невеличка, але своя церква…
І навіть будується нова
Є простора школа – окраса нашого села…
Є і свій пам’ятник – місце вшанування загиблих у війні.
Я люблю своє село: тихі вулиці, спокійний ритм життя
Але іноді,
слухаючи розповіді мами, яка виросла в місті, про «походи у кіно» чи «заняття в
будинку культури», замислююся про своє дозвілля і стає шкода, що нам немає куди
піти. Ні кіно, ні будинку культури, ні постійного клубу, ні навіть парку… В мої
12 років життя іде по колу: школа – дім, дім – школа. Але рятують друзі.
Подивіться на ці усміхнені обличчя! Це – моя команда, мої споріднені душі. Саме
це – моя Батьківщина, місце – де я почуваюся вдома, де мене розуміють.
Є у нас і улюблене місце для розваг – чистий і зелений
острівець у нашому селі – шкільний стадіон
Звісно,
я не Нострадамус, і не вмію пророкувати майбутнє. Але хочеться заглянути хоча б
на 20-30 років уперед, коли я буду вже зовсім дорослою і , мабуть, зі своєю
власною сім’єю. Я думаю, моє село житиме. Впевнена, що потихеньку воно
відродиться, загоїть свої рани, розквітне. Адже зараз є місця, на які важко
дивитися …
А особливо –те, що зробили самі люди
Буде поменше чорних плям на обличчі нашого села
А допоможуть селу відродитися люди, прості мешканці
нашого села. Я думаю, що поняття «байдужі люди» не вірне. Кожному ж не байдуже
як буде виглядати його подвір’я, що скажуть люди. Подивіться лише на нашу школу
та шкільне подвір’я.
Тут завжди чисто прибрано тому, що є господар . Так повинно бути і в селі.
Мені здається, що люди хочуть бути господарями на селі треба лише їх згуртувати
і попросити допомогти.
Я мрію, щоб в селі був працюючий теплий клуб, куди б можна було приходити
вдень на різні гуртки.
Необхідна також і перукарня, аптека,
великий торгівельний центр, басейн. Але для цього необхідно знайти людину, яка
захоче вкласти гроші в ці проекти. Шкода, що немає у нас в селі ніякої
лікувальної багнюки, щоб побудувати тут санаторій.
Мрію, щоб менше було в нашому селі розвалених будинків, щоб всі мешканці
нашого села упорядкували парк, прибрали сміття з центру села і влаштували там
дитячий майданчик. Це не важко, тільки треба прикласти трохи зусиль всім разом,
а не тільки учням школи. Треба нагадати людям, що громадяни – не просто
мешканці села, а його основа – громада. Саме слово говорить про те, що це
велика сила. Треба розбудити її, об’єднати за для доброї справи.
| 
